Детальний перегляд

Чарівна казка для дошкільнят

Жили собі дві сестри-чарівниці — золотоволоса Осінь і срібнокоса Зима.

Осінь ходила лісами й садами у своїй золотистій сукні та прикрашала землю яскравими барвами.

Де ступала її ніжка — там жовтіли берізки, червоніли клени, розквітали останні квіти, а під деревами виростали грибочки.

— Ось вам іще трішечки сонечка, тепла й краси! — лагідно промовляла вона.

Люди милувалися барвистими деревами, збирали гриби, а діти весело гралися з різнокольоровим листям.

— Як же мені не хочеться прощатися! — зітхала Осінь. — Ще стільки краси хочу подарувати людям!

А далеко, у кришталевому палаці, Зима вже готувалася до своєї подорожі.

Вона склала у чарівні скриньки пухнасті сніжинки, срібний іній, морозні візерунки та святкові зірочки.

— Ох, як же мені хочеться швидше на землю! — вигукнула Зима. — Я вкрию ліси білим снігом, прикрашу дерева сріблом, заморожу ставки для ковзанів і принесу людям веселі зимові свята!

Та Осінь усе ще не поспішала йти відпочивати.

— А що, як сестричка вже закінчила свої справи? Полечу до неї й запитаю, — подумала Зима.

Сіла Зима на білу хмаринку й попливла над лісом. Поміж золотими деревами вона помітила Осінь і тихенько спустилася до неї.

— Сестричко, чи не час тобі відпочивати? — запитала вона. — Я вже так хочу подарувати людям свої дива!

— Зачекай трішечки, — усміхнулася Осінь. — Поглянь, як гарно навколо! Ще квітнуть хризантеми, ростуть травичка і грибочки, сонечко лагідно гріє землю.

— Але ж і моя краса прекрасна! — відповіла Зима.

— А моя ще не закінчилася! — заперечила Осінь.

І почали сестри сперечатися.

Змахнула Осінь золотою хустинкою — і в повітря злетіло барвисте листя.

Дмухнула Зима на долоньку — і посипалися пухнасті сніжинки.

Закружляло все навколо!

Золоті листочки танцювали разом із білими сніжинками, а на зеленій траві з’явився перший сніжок.

— Яку красу я створила! — вигукнула Зима.

— Так, це гарно! Але ж я ще не закінчила своїх справ! — відповіла Осінь.

Раптом під старим дубом почувся тихенький плач.

Підійшли сестри ближче й побачили маленьку руденьку білочку.

— Чому ти плачеш? — запитала Осінь.

— Я ще не встигла назбирати грибочків і горішків на зиму, а сніг уже землю вкриває! — схлипнула білочка.

Із-за кущика визирнуло сіреньке зайченя.

— А я ще не встиг змінити свою шубку на біленьку! На снігу мене легко помітить лисичка!

— Цвінь-цвінь! — озвалася синичка з гілочки. — А нам, пташкам, узимку важко знаходити їжу!

Осінь і Зима перезирнулися.

— Ой, сестричко, — прошепотіла Осінь, — ми зовсім забули про лісових мешканців!

— Не хвилюйтеся, маленькі друзі! — лагідно сказала Зима. — Я ще трішечки зачекаю.

Осінь взяла Зиму за руки.

— Пробач мені, сестричко. Я так хотіла довше радувати людей, що забула, як діти чекають на твої зимові дива.

— І ти мене пробач, — відповіла Зима. — Я так поспішала, що не подумала про звірят і пташок.

Сестри ніжно обійнялися.

— А давай подаруємо людям одне спільне диво! — запропонувала Осінь.

— Яке? — зацікавилася Зима.

— Я подарую останній золотий день, а ти прикрасиш його пухнастими сніжинками!

— Чудова ідея! — зраділа Зима.

Перший сніжок розтанув, а Зима зачекала ще кілька днів. За цей час білочка назбирала грибів та горішків, зайченя змінило шубку, а діти повісили для пташок годівничку.

Узялися сестри за руки й закружляли в чарівному танці.

Навколо них літали золоті листочки та білі сніжинки. Сонячні промінчики вигравали на срібному інеї.

Люди виходили з домівок і милувалися незвичайною красою.

— Дивіться! Осінь і Зима танцюють разом! — радісно вигукували діти.

Коли танець закінчився, Осінь подарувала Зимі золотий листочок, а Зима сестрі — кришталеву сніжинку.

— Тепер твоя черга дарувати людям казку, — лагідно промовила Осінь.

Обійнялися сестри, і Осінь вирушила відпочивати.

Зима підняла руки до неба — і на землю тихо посипався пухнастий сніг.

Ліси вкрилися білими ковдрами, дерева засяяли срібним інеєм, а на вікнах розквітли морозні квіти.

У домівках замерехтіли святкові вогники. Діти ліпили сніговиків, каталися на санчатах і весело сміялися.

— Дякуємо тобі, Зимонько! — раділи вони. А Зима усміхалася, тепер настала її черга дарувати людям красу й срібні дива. Десь далеко відпочивала Осінь, знаючи, що неодмінно повернеться, коли прийде її час.

Адже у кожної пори року свої чари. Осінь дарує землі золоте листя, а Зима — пухнастий сніг. І часом, коли Осінь уже прощається, а Зима тільки приходить, листочки й сніжинки зустрічаються в повітрі й кружляють разом.

Тоді діти підводять очі до неба й радісно вигукують:

— Дивіться! Осінь і Зима знову танцюють!