Детальний перегляд

Одного весняного ранку мишеня Тимко знайшло біля ґанку насінинку. Білу, гладеньку, з гострим носиком.

Тимко поклав її на долоньку, понюхав і приклав до вуха.

Насінинка мовчала.

— Цікаво, хто в тобі живе? — прошепотіло мишеня.

Повз нього повільно проповзав равлик.

— Це гарбузова насінинка, — сказав він.

— Гарбузова? — здивувався Тимко. — Гарбуз великий-превеликий! А вона менша за моє вушко. Як він туди помістився?

— Посади її — побачиш, — усміхнувся равлик.

Тимко вибрав сонячне місце біля городу. Зробив у пухкій землі ямку, поклав туди насінинку й обережно присипав.

— Тобі не темно? — запитав він.

І вже хотів розгорнути землю, щоб перевірити, але почув:

— Не турбуй її.

З-під грудочки визирнув дощовий черв’ячок.

— Насінинці зараз потрібні волога, тепло і спокій. А я прокладу в землі ходи, щоб до корінців легше потрапляли вода й повітря.

Тимко приніс маленьку лійку й полив грядку.

— На добраніч, — сказав він насінинці, хоча ранок тільки починався.

Наступного дня на грядці нічого не змінилося.

І ще наступного — теж.

— Може, вона забула, що має стати гарбузом? — занепокоївся Тимко.

Він сів поруч і почав розповідати насінинці, який гарний світ нагорі: як пахне трава, як співають пташки і як весело бігати калюжами.

А під землею насінинка вже прокидалася. Вона вбирала воду, набухала, аж поки її оболонка тріснула. Маленький корінець потягнувся вниз, а пагінець — угору.

Одного ранку Тимко побачив зелену петельку.

— Равлику! Черв’ячку! Вона почула!

Невдовзі пагінець розгорнув два листочки.

— Привіт, гарбузику! — зрадів Тимко.

Потім виросли нові листки — великі, шорсткі. По землі потяглося довге стебло.

Тимко щодня заглядав під листя.

— А де ж гарбуз?

Та знаходив лише прохолодну тінь. Одного спекотного дня там навіть сховався равлик.

— Гарний у тебе зелений дах, — похвалив він.

Тимко поливав рослину біля корінця, коли земля підсихала. А щоб сонечко не висушувало її надто швидко, вкрив землю навколо сухою травою.

Нарешті серед листя розкрилися великі жовті квітки.

До однієї прилетіла бджола.

— Дз-з-з! Доброго ранку!

Вона залізла всередину й вибралася звідти вся в жовтому пилку.

— Ти забруднилася! — вигукнув Тимко.

— Це пилок, — пояснила бджола. — Я переношу його з квітки на квітку. Так допомагаю гарбузам зав’язатися.

— То я тебе не затримуватиму, — сказав Тимко й тихенько відступив, щоб вона могла працювати.

За кілька днів під однією з квіток він помітив маленьку зелену кульку.

— Ось ти де! — прошепотів Тимко.

Кулька росла. Спершу стала завбільшки з горішок, потім — з яблуко, а згодом Тимко вже не міг обхопити її лапками.

Коли довго не було дощу, мишеня приносило воду. Коли прилітала бджола, віталося з нею. А черв’ячкові завжди казало:

— Дякую за роботу під землею!

Минуло літо. Листя почало жовтіти, гарбуз став помаранчевим, а його шкірка — твердою.

Тимко сів поруч і притулився до теплого боку.

— Я думав, ти вискочиш із насінинки відразу великий. А ти спочатку був корінцем, потім пагінцем, потім квіткою…

Він замислився.

— Стільки всього треба, щоб виріс один гарбуз!

Восени Тимко з друзями зібрали врожай і зварили гарбузову кашу. Знайшлася мисочка для кожного гостя.

А всередині гарбуза виявилося багато білих насінин.

Тимко вибрав кілька, підсушив і склав у паперовий пакетик до весни.

Одну потримав на долоні.

— Тепер я знаю твою таємницю, — сказав він. — Ти маленька, але з тебе може вирости щось велике.

Потім подумав і додав:

— Тільки не сама. Ми тобі допоможемо.